“Йшов ведмідь лісом, бачить – автобус стоїть. Сів в автобус і замерз” (Звук баяна)
Напевне, найбезжалісніша документалка, яку я читав, окрім воєнних мемуарів. Книга розповідає про американського хлопця, який вирішив вийти з суспільно-державної гри і піти назустріч дикій природі. Скінчилося все погано.
Фабула проста: американський парубок Крістофер Джонсон МакКендлес, закінчивши університет, вирішив, що з нього стане суспільних умовностей. Він назвався “Александр – Суперволоцюга”, перестав думати про майбутнє і почав жити від дня до дня, намагаючись вирватися у природу. Алекс вибирав якомога дикіші місця для подорожей – проплив річкою до Мексиканської затоки, пройшов пішки пустелю тощо. Але манила його тундра, її холодна вічність – тому свою останню мандрівку він зробив на Аляску. Хлопець зміг зайти досить далеко, але сума неправильних розрахунків щодо харчування та погодних катаклізмів спричинили його загибель від виснаження у забутому серед снігів Аляски старому автобусі, що правив за притулок для мисливців.
Думки:
1. З прочитанням книги стає різко і неприємно зрозуміло, наскільки наше існування зав’язане на державу та ідеологію “правильного життєвого вибору”. До честі автора книги, він утримується від оцінок дій Крістофера-Алекса (чим схожий на Баяна Ширянова в його описах наркоманів) – і від цієї нейтральності текст стає ще різкішим. Хлопець цілком тверезо і свідомо вибрав шлях у природу, він не вчиняв насильства і нікому не обіцяв “бути прямою стрілою”. Він не жебрав і не був нахлібником – усі необхідні для подорожей кошти заробляв чесно різними приробітками. Врешті, він просто зробив вибір – абсолютної свободи. І це для читача не просто дивно, це як відключитися від матриці, і піти блукати порожньою землею.
2. Держава керує суспільством як дитсадком. Алекс абсолютно не конфліктував з людьми – він нормально спілкувався, працював скільки потрібно, вступав у приязні стосунки. Йому були неприємні лише контроль (врешті, після чергової подорожі він спалив документи і залишив напризволяще автомобіль) і культ “позитивного вибору”. Прикметно, що його не розумів ніхто – “осідлі” знайомі не приймали ідею мандрівної свободи, а хіппі уникали крайнього дискомфорту. Герой тексту вийшов не лише за межі суспільних норм, а й за зони “випускання пару” – як от субкультури чи розважальні мандри.
3. Ідеологія книги частково дзенська в стилі Пірсіга – Суперволоцюга був не за і не проти суспільства, не в ньому і не поза. Стосунки неоцінкової, неподільної єдності зі світом. Втім, під гузицю хлопця пекло вічне бажання перебороти себе – відмовитися від оцінки себе він таки не зміг.
Найкраща метафора змісту – це герой, що побачив з вікна поїзда сотні колій в різні напрямки. А потім вийшов з вагона і пішов у степ не по коліях. На жаль, мандри закінчилися в тундрі. Але це був його вибір.
Висновок: книга про свободу. Рекомендується