Співомовка (приказка) Степана Руданського “Вовки” (“Та за мною через став аж сто вовків гналось!”) – вічний хіт шкільної самодіяльності. Не дивно, що “Абабагаламага” включила текст в розкішну ілюстровану антологію “Улюблені вірші”.
Катерина Штанко дотепно його проілюструвала – брат-боягуз із тексту став хлопчиком-козарлюгою, із шаблею та пістолями. За жупаном та розкішною шапкою сказати б – гетьманич (мабуть, це той боягузливий син Гетьмана, який має воювати, але боїться).
Але для тих, хто знає оригінал тексту, ілюстрація ще смішніша. Бо за Руданським, волосся у героя має стирчати в протилежний бік і характерно кучерявитися.
В оригіналі “Вовки” – не про брата чи хлопчика, а про єврея (на букву ж, як тоді говорили). І висміюється не індивідуальна риса, а національна (в очах українців, звісно). Доказ – на другій фотці.
Літрознавча пауза. Руданський, як і всі фольклорні романтики, вірив, що нації мають певний стабільний та наперед заданий характер. Де-тер-мі-нізм. І залюбки гнав у тексти фольклорні стереотипи, злі жарти, оповідки і все таке. За це його цензурили всі, хто тільки міг.
Імовірно, заміну юдея на “брата” зробили в радянські часи. У виданні 1886 року цього тексту немає, але є купа подібних, національної цензури немає (є духовна, це інша розмова). У західноукраїнських виданнях 1912 та 1915 року є моральна цензура, а національної, знову ж, немає. В популярних радянських виданнях у тексті послідовно “брате” (1966, 1969 ітд), а от в академічних 1985 і 1988 – все чітко.
Заради правди, цензору треба подякувати. Грубі націонал-стереотипні співомовки не мали шансів на якесь поширення, а так текст отримав нове життя.
Для порівняння – ілюстрація Юрія Северина до співомовки “Піп у ризах”, теж цензурованої – на третій фотці. В тексті “кацап” замінено на “купець” (дотепно, кпц <-> кпц – хоча він за текстом саме купець, заміна адекватна), але залишена репліка російською. Та ілюстратор не залишив герою жодних торгових атрибутів (аршина абощо), зобразивши його в характерному великороському одязі. Можливо, художник знав оригінал і трохи тикнув дулю цензурі.
МОРАЛЬ: цензура буває не лише шкідлива, але й корисна. Поки академічні видання не брешуть читачам – можна терпіти та ілюструвати.