ТИПОВИЙ ГАЛИЧАНИН КІНЦЯ ХІХ СТ. СИДІВ НА СВИНЯЧІЙ ДІЄТІ ТА РІДКО ДОТЯГУВАВ ДО 60 РОКІВ
Недавно копав тему життя українського селянина через показники його харчування. А тут колега підкинув книгу з фактажем про Галичину – тому подивимося, як жили за Збручем, а то посьорбавши львівської робусти, окремі голоси співають, що під цісарем жилося огого, не те, що злидота наддніпрянська.
Книга Станіслава Щепановського “Нужда Галичини в цифрах” (Львів, 1888) подає багато демографічних та економічних даних – типове дитя епохи загального захоплення статистикою. Не вірити даним особливих причин немає, але треба акуратно ставитися до даних “на душу населення”. Автори ніде не вказують, що це за душа – узагальнена, лише селянин, лише дорослий чоловік тощо (для аналогії, Клепіков дає подушну цифру на умовного “селянина чоловічої статі”, рахуючи членів родини зі зменшувальними коефіцієнтами).
Галичина епохи Франца-Йосипа – аграрна провінція. Тут живе 6,4 млн населення, з них 74% селян. Для Польщі і для Європи це дуже багато, приблизно як у злиденній Ірландії. Середня густина населення – 80 чоловік на км2. Автор довго просторікує, що це дичавина на рівні Китаю та Бангладешу, але це менше, ніж на Наддніпрянщині – так, на Поділлі 110 чоловік на км2, з них 92% селяни (явне аграрне перенаселення), на бідній Полтавщині – 76/км2, 90% селян.
Як бачимо, в Галичині урбанізація, хоч і мізерна, але все ж вища, ніж у центральній Україні з її неозорими ланами.
Злидні лізуть з усіх дірок. Продуктивність праці селянина дуже мала, об’єм виробленого на душу – 6,75 ц умовних зернових. У Польщі – 9 ц, у Франції – 16, в Англії – 22. Тобто галицький селянин у півтора рази бідніший, ніж мазурик, і утричі, ніж англієць.
Логічно, що живіт типового галичанина був набитий далеко не смаколиками. Заробітна плата нефахового робітника у Галичині – 1,8 – 3,6 злотих на тиждень, в 4 рази менше, ніж у Англії.
Тому річне споживання м’яса у Галичині – 10 кг (200 грамів на тиждень). Для порівняння – наддніпрянець їв 32 кілограми, утричі більше! А далі гірше – хліба нашому герою не давали, хліб треба на експорт і на горілку. Їв він картоплю в кінських кількостях, 310 кілограмів на рік (за Збручем – удвічі менше, 160 кг, там їли хліб). Зате хліба – утричі менше проти пригноблених царизмом, 114 кг.
В еквіваленті умовних зернових галичанин споживав 261 кілограм на рік (француз – 584!!) За грубими прикидками, це десь 2000 ккалорій на день, норма кволого пенсіонера на печі, а не землероба. Для порівняння – на відносно багатій Херсонщині селяни споживали 4200 ккалорій щодня.
Простими словами це зветься худа свиняча дієта – в раціоні одна картопля, присмачена хлібом, дефіцит білку – десь 30%, жирів – 40%, калорій – 50%
А от спиртного відносно небагато – удвічі менше, ніж у Франції чи Англії, щоправда, зі значною перевагою горілки. Імовірно, буденне споживання типу стакана пива/вина за обідом було невеликим, а от у неділю чи на свято упивалися добряче.
Як влучно зауважив автор, галичанин їсть удвоє менше за європейця, а виробляє у 4 рази менше.
На заваді добробуту – мала кількість землі (на 1000 землеробів – 1600 га землі, це дуже мало. Навіть якщо врахувати жінок, це 3 десятини на родину, мінімум для виживання). Сюди ж – погане угноєння. 551 голова худоби на 1000, включаючи свиней. Це значить, що в родині (імовірно, рахували лише дорослих) є АБО корова, АБО кінь, АБО свиня. Безрадісно.
Продуктивність худоби жалюгідна. Середній надій від корови – всього 650 літрів, це показник сучасної кози! Для порівняння – зараз цей показник біля 6000 кг (пруф http://agravery.com/uk/posts/show/ricnij-nadij-na-korovu-v-2018-roci-zris-do-6054-kg), а тогочасна корова в Англії давала 2000 кг молока на рік.
Як наслідок всього – низька тривалість життя (судячи з цифр, врахована дитяча смертність, тобто це не середній вік дожиття, а умовна синтетична цифра). Для Галичини – 27 років для чоловіків, 28,5 – жінки. Втім, вік дожиття теж невисокий, на 1000 осіб старших за 60 – всього 45 (німці – 77, французи – 102). Зате плодяться як миші, на 100 дорослих – 80 дітей. Річний приріст 0,9%, приблизно як у Росії.