В Мережі гуляли захоплення від того, як Гео Шкурупій переклав вірш Маяковського “Долг Украине”. В контексті патріотичних бурлінь проукраїнський і дуже сучасний текст Маяковського (прорадянсько-український, якщо точніше) вартий прочитання – переклад вартий аналізу. В ході колупань знайшов ще один варіант – переклад Леонід Первомайського. Отже, пограємося.
Текст важкий для перекладу – він насичений українізмами, які створюють фон російського тексту і стилістичний перегук з Гоголем. Як їх передати українською – велике питання. “Эта мова” – “ця мова” – зовсім не те ж саме. Як варіант, можна загострити етнографізмом віддалені реалії (“горилка” перекласти не “горілка”, а “оковита” абощо), а базові поняття позбавити визначень (“изучите эту мову” – “вивчіть мову”, без “цю”). Але це гіпотеза. З назвами теж важко: Днипро, Шевченка тощо. Аналогічно з російськими: в поетичній мові адекватно перекласти “русский” важко (росіянин – руський, перший звучить офіційно, друге як насмішка).
Автор і два перекладачі
Офтоп: українським прізвищам на -ко в російській особливо пощастило, є 3 паралельні форми – зневажлива на -ки (в ХІХ столітті була нейтральною, зараз однозначно в мінус “стихи Шевченки”, нейтральна і правильна на -ко, українська на -ка “стихи Шевченка”.
Але Маяковський дає дві фори: дольник (акцентний вірш) дозволяє більше, ніж силабо-тоніка, і можна трохи підтасовувати слова. По-друге, російський поет – експериментатор, який творить образи, руйнуючи звичні фраземи (те ж “на Украину шуток не скаль!”) – і через це вольності з метафорами виглядають органічно, можна вільніше комбінувати слова.
Водночас тексти Маяковського в перекладі потребують чуття стилю – автор відтворює різні мовні стилістики, змінює їх на очах (дуже яскраво видно в поемі “Хорошо!”), підсилюючи ритмом – від чеканного до іронічного. І якщо дольник пробачить втрату складу, то переклад не пробачить втрату чіткого, сильного ритму.
Обидва перекладачі намагаються перекладати максимально дослівно. В око кидається прагнення зберегти російські рими і наслідок – важке добирання слів. Тут їх чекають Сцілла і Харибда: з одного боку небезпека звалитися в “російсько-російський переклад”, коли українські слова підкоряються російській граматиці, фразеології тощо, з іншого – навмисний відхід від російського тексту вимагає привнесення чогось суттєво нового, якісного та доречного. До “рос-рос” особливо схильний Шкурупій, причому він постійно ламає ритм, текст взагалі звучить як підстрочник:
ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
Нічого не витягнеш, скільки не старайся – замість “як не намагайся”.
Разучите эту мову на знаменах – лексиконах алых,
Вивчіть цю мову на прапорах, лексиконах алих. – “алих” – не з української
эта мова величава и проста:
Ця мова величава і проста
взвешивая их, одно хочу лишь,
Зважуючи їх, одного хочу лиш
І приклад відходу у Первомайського:
эта мова величава и проста:
Велич в мові цій і простота (зміна частини мови не дає нічого нового. “Ефект Пятачка” – нехай гірше, аби інше).
Первомайський та Шкурупій повторюють авторську роботу Маяковського, який знаходив гарний образ/рядок, а потім добирав до нього слабший, прохідний, який відтіняв насичений образ. Але пошуки перекладачів обмежені виразами російського поета, і штучність кидається в очі.
Наприклад, рима “знаємо український борщ” – суттєва проблема для обох перекладачів: де у Маяковського органічний “знаний груз тощ”, там Шкурупій ставить “затичку” “не здивує площ”, а Первомайський пропонує “знань неглибока товщ” – трохи краще, ніж у попередника, але епітет не з максималіста і крикуна Маяковського.
Переклад Первомайського більш “гладенький”, у нього немає явних втрат, намагається передавати фраземи українськими аналогами. Проте вже в першій частині він повністю перевертає ідею Маяковського: там, де у росіянина людина змушує природу виконувати свої накази, у Леоніда Первомайського просить Дніпро “позичити сили”. Просити і позичати – це не з революційного крикуна Маяковського, так само як “неглибока товщ”, “не широченько” – не міг він так сказати. Натомість ритміка передана добре, перекладач упіймав хвилю “Долга Украине”.
Гео Шкурупій повністю знищив всі афористичні рядки вірша (а влучність, цитованість – одна з найсильніших сторін творчості ВВМ). Замість “товарищ москаль, на Украину шуток не скаль” – “товаришу москалю, для України жартів замало”. Замість “знаний груз у русского тощ” – “руський знанням не здивує площ”. Замість сильного просторічного вигуку “Небось, рафинада и Гоголю надо!” у вірші “Адже, рафінада І Гоголеві принада”. Так могла сказати львівська панночка під солодку каву, але не “ассенизатор и водовоз” Маяк. Замість сильних рядків – прохідні, порожні.
І ще гірше – постійно ламаєтся ритм. Складається враження, що перекладач не чує вірша. По-перше, ритм ламається якраз на “сильному” рядку вірша, де автор підсилює інтонації:
чтобы стали всех моих стихов слова
полновесными, как слово “чуешь”.
Щоб віршів всіх моїх слова – це нереально вимовити.
Стали повноважними, як слово “чуєш” – ритм зламано.
Разве может быть затрепанней да тише – милозвучний, ритмічий рядок
Хіба може бути заїждженіше і тихіше – це нереально вимовити вголос
дротів уздою загнуздають Дніпров’я – немилозвучно
Висновок: обидва переклади неповно передають стиль Маяковського та його поетичні знахідки. Переклад Гео Шкурупія хибує на мовну глухоту. Переклад Первомайського більш вдалий.
Долг Украине
Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черн_о_,
и герб звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставя на турбины течь.
И Днипр_о_ по проволокам-усам
электричеством течет по корпусам.
Небось, рафинада и Гоголю надо!
—–
Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
мы знаем Италии безрукие руины;
мы знаем, как Дугласа галстух краплен…
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ –
тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
кроме двух прославленных Тарасов –
Бульбы и известного Шевченка, –
ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
А если прижмут – зардеется розой
и выдвинет аргумент новый:
возьмет и расскажет пару курьезов –
анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,
на Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знаменах – лексиконах алых,
эта мова величава и проста:
“Чуешь, сурмы заграли, час расплаты настав…”
Разве может быть затрепанней да тише
слова поистасканного “Слышишь”?!
Я немало слов придумал вам,
взвешивая их, одно хочу лишь, –
чтобы стали всех моих стихов слова
полновесными, как слово “чуешь”.
—–
Трудно людей в одно истолочь,
собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.
Борг Україні
Чи знаєте ви українську ніч?
Ні, ви не знаєте української ночі! (переклав, на відміну від Шкурупія!)
Тут небо від диму дедалі чорніш
і герб зорею п’ятикутною блискоче. (блискоче і вточен – це різна стилістика, перекладач ігнорує індустріальність)
Де горілкою, відвагою і кров’ю
Запорозька вирувала Січ.
Загнуздавши у дроти Дніпров’я.
скажуть: – Дніпре, сили нам позич! – (знову ігнорує індустрію та мотив оволодіння природою)
І Дніпро по вусах дроту, по пасах (метафору розірвано, ввведені незрозумілі паси. можливо краще було пожертвувати наголосом?)
електричний струм несе по корпусах. (трохи тавтологія, струм і є електричний, але може бути)
Либонь, рафінаду
і Гоголь радий! (непогано!)
………………
Ми знаєм, чи курить Чаплін, чи чарку хилить (доречне просторіччя)
Ми знаєм Італії безрукі руїни;
ми Дугласів галстук напам’ять завчили… (випущена зневага Маяковського)
А що ми знаєм про лице України?
Знань у росіянина не глибока товщ – (штучність, хоча у Маяковського таке буває. втім, можливі кращі епітети, ніж “глибока товщ”. В конкретному випадку “тощий груз” – хороший образ, а “неглибока товщ” – штучність, аби заткнути дірку про борщ)
тим, хто поруч, пошани мало.
Знаємо лиш український борщ.
Знаємо ще українське сало.
І з культури знань не широченько: (може бути).
окрім двох уславлених Тарасів –
Бульби та відомого Шевченка, –
ані з місця руш, як не старайся. (фразеологізм на інший, гарно)
Притиснеш його – дурницю зморозить.
викладе весь вантаж розумовий: (а тут виліз “знаний груз”, пропущений вище. Зате втратили “аргумент”. Це було в
Руданського, “що зверху відітну, то знизу приточу”. Сумнівно)
візьме й розповість зо двоє курйозів,
анекдотів української мови. (без знахідок і без проколів)
Я кажу собі: товаришу москаль,
на Україну жартів не скаль. (дослівно)
Вивчіть мову цю зі стягів –лексиконів мас повсталих, – (втрачено розкішний епітет, замінено на радянське-публіцистичне “повсталі маси”. Навіщо?
Велич в мові і простота: (зламано ритм, знову ж – навіщо? Відійшов від дослівності недалеко, але втрати більші)
“Чуєш, сурми заграли,
Час розплати настав…”
Хіба є щось звичайніше й тихіше (епітет втрачено)
за слово, витерте від уживлення, “слышишь”?! (замість доречного епітета “поистасканный” дослівно-тлумачне “витерте від уживлення”. Уживлення? Сумнівне слово. Дуже погано)
Я немало слів придумав вам,
важу їх, і хочу, аж розчуливсь, (“аж розчуливсь” – непогана рима, краща ніж у Шкурупія. Але це стиль Первомайського, а не Маяковського)
щоб зробились віршів всіх моїх слова (тут дослівність погана, у Маяковського звучить природньо “всех моих стихов”, в перекладі два визначення затиснуті між двома іменниками, стосуються одного з них, виглядає погано. Краще було б “віршів всіх мої слова”.
важучими, як слово “чуєш”. (важучими – погано. Вужачими, жучими – чується все що завгодно, крім “повними ваги”. “Ваговитими” – було б краще)
………………
На один копил людей не ліч, (на один копил натягують, а не лічать. Але в рамках новотворів може бути)
щоб сором не їв очі. (трохи віддалено, але може бути)
Чи знаємо ми українську ніч?
Ні, ми не знаємо української ночі.
Леонід Первомайський
Борг Україні
Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи! (не перекладав, цікаво. Майже епіграф вийшов, і зв’язок)
Тут небо від диму стає як горно,
І стяг зорею п’ятикутною полоще. (на прапорі УСРР не було зірки, але як образ може бути)
Де горілкою, відвагою і кров’ю
Запорізька вирувала Січ
дротів уздою загнуздають Дніпров’я (уздою загнуздають – тавтологія, і взагалі рядок невимовний)
Дніпро турбінам кине клич. (зник мотив оволодіння природою)
І Дніпро по вусах-дротах
Електрикою тече по корпусах (рима прекрасна втрачена, знову ж наголос)
Адже, рафінада
І Гоголеві принада. (недоречна куртуазність, погано!)
……………….
Ми знаємо, чи палить, чи пиячить Чаплін (палить – писемне, пиячить – просторіччя. Стилістичний різнобій)
ми знаєм Італії безрукі руїни
ми знаєм, як Дугласова краватка краплена (рима, гарна у Маяковського, тут змазана за рахунок неспівпадіння родів. погано)
а що ми знаєм про лице України?
Руський знанням не здивує площ (провал, замість гарного образа у Маяковського – випадкова затичка до рими “борщ”)
Тим, хто поруч, пошани мало.
Знають от український борщ,
Знають от українське сало.
І з культури зірвали опеньки, (“зірвали опеньки” – це нині втрачена фразема чи новотвір Шкурупія? якщо новотвір, то сумнівний)
крім двох уславлених Тарасів –
Бульби і відомого Шевченка,
Нічого не витягнеш, скільки не старайся. (занадто дослівно, російсько-російський переклад)
А коли притиснеш – зніяковіє розою, (почервоніє розою у Маяковського це ясно. а чому ніяковіє розою? погано)
І висуне аргументи нові (дослівно, але ок)
Візьме і розкаже пару курйозів –
анекдот української “мови” (а чому однина? причому аргументи у множині, курйози множина, тут – ?)
Говорю собі: товаришу москалю,
для України жартів замало. (дуже погано. втрачено розкішну фразу, повністю і безповоротно. що значить “жартів замало”?)
Вивчіть цю мову на прапорах, лексиконах алих. (“алих” – російсько-російський переклад)
Ця мова величава і проста:
“Чуєш, сурми заграли,
час розплати настав”
Хіба може бути заїждженіше і тихіше (погано зі звучанням, важко вимовити)
за слово роздріпане “Слишіш”? (“роздріпаний” – щось дивне, Грінченко не фіксує. Розтріпаний – непогано, передає)
Я чимало слів придумав вам (дослівно)
Зважуючи їх, одного хочу лиш (зайвий склад, переклад дослівний – і автор свідомо ламає ритм)
Щоб віршів всіх моїх слова (знову поламаний ритм, причому випущено багато голосних, випущено склади. Чому не “щоби”?
Стали повноважними, як слово “чуєш” (знову поламаний ритм. Повністю. І повноважним буває посол, слово значить “той, що має повні повноваження), російською “полномочный”. Зрадило мовне чуття.
………..
Важко людей обстругать в одну річ (притягнуто за вуха, але може бути).
Звисока не примружуй очі (а це непогано, краще б взяти по рядку з Первомайського і Шкурупія)
Чи знаємо ми українську ніч?
Ні, ми не знаємо української ночі!
Гео Шкурупій