Оповідання Сашка Ушкалова “Жесть” неможливо читати довго – книга ковтається на одному диханні, хіба що перебитому сміхом. А відсміявшись над пригодами Бівіса та Батхеда Дімича та Вєні, починаєш фільтрувати сухий залишок тексту. Політ фантазії автора здається безмежним – книгу відкриває оповідання, де японський макак рятує чихуахуа, вкраденого бакланом, а приморський пацан Вітьок продає в інтернеті інтимне відео з тещею олігарха.
Одинадцять історій пов’язані стилем та часопростором, це закручені пригоди харківських маргіналів різного штибу: негра, що приїхав до України вчитися, а потрапив на ринок, дівчини-підлітка, що бунтує проти правовірної мами, сина прибиральниці та інших персонажів з суспільного дна чи узбіччя. Навіть ті з героїв, хто теоретично належить до буржуа, все одно поводять себе як неприкаяні. Їм немає чого втрачати (навіть кайданів), немає навіть ілюзії стабільності – тому вони вільні від суспільної нормальності, а значить – відкриті для несподіваних думок та вчинків. Звідси – карколомність сюжетів, адже немає жодних обмежень у психологічній чи життєвій достовірності – не може бути нелогічним те, що від початку поза будь-якими рейками.
У вільній оповіді – сила і слабкість книги. Автору вдалося довірливо та правдиво, а тому – симпатично описати героїв та їх життя. Побут, дозвілля, міркування, проблеми та цінності – все це природнє й життєве. Текст освітлений яскравою дотепністю, де сміх виникає не лише з ситуацій, а з усього стилю оповіді. Завдяки цьому оповідання читабельні, без прикметної сучасній малій прозі щоденникової суб’єктивності.
З учинків та роздумів персонажів у оповіданнях бачиться щось глибше, ніж кумедні байки з харківського дна. Інтуїтивно намацується ідея: свобода думки та дії робить життя цікавим, вартим оповіді (як кухонної, так і художньої). Якщо ти маєш що розповісти, і розповісти можна про тебе, то твоє існування не даремне. Водорозділ суспільства проходить не між офісними елоями та морлоками в спортивках, а між “німими” та “оповідачами”. Життя – це текст, а читати слід цікаве.
Проте за “звільненими” сюжетами та героями видно слабкість текстів. Вони переважно проблемні в композиції, нагадують нитку, на яку довільно нанизуються буси пригод, великі та малі. Вузол на нитці в’яжеться там, де забаглося автору, а саму оповідь можна довільно продовжити чи скоротити. Якась вивершеність є лиш у тих оповіданнях, де є одна центральна пригода, яка оформляє розповідь.
Такі ж проблеми з внутрішнім світом персонажів – більшість з них діє так, як хочеться автору, без внутрішніх стимулів, просто пересуваються текстом як маріонетки. Разом ці фактори виглядають як технічна слабкість, розхитаність оповіді. Від сюжетного краху, як у повістях Дереша, рятує лише малий жанр.
Найбільша проблема – стиль і тематика. Маргінали – виграшна етнографічна тема, інтерес до неї, окрім репертуару маршруток та низового чтива, засвідчили успіхи творів Жадана та Дереша, експеримент Жені Галяса. Але у ній автор і замкнувся – правдиво й цікаво описати звичайну людину не вдається, виходить або карикатура, або романтизація, залежно від ставлення.
І головне – з філософствувань та пригод кожного Васі, з кожного тексту стирчить “Депеш Мод”. Стилістика настільки впізнавана, що окремі моменти можна сплутати. Спростивши синтаксис, притаманний фантасмагорії Сергія Жадана, автор не додав свого. Порівняємо:
Ще з нами на поверсі живе Ваха. Ваха — грузин, хоча Собака його теж називає євреєм. У Вахи свій бізнес — біля кільцевої, на самому виїзді з міста, зовсім близько від нас, у нього стоїть кілька кіосків, у яких працює кілька наложників. Наложники живуть в одному з кіосків, збираються там на ніч, взимку палять багаття, одного разу ледь не спалили кіоск, добре, що він був залізний, просто посмажились, але вижили. Ваха має цілих дві кімнати — в одній він живе, в іншій тримає контрабанду, різні там шоколадки, колу, героїн і чупа-чупси… Нам він продає непалену водяру, хоча знижок не робить.
…
Одинадцятирічний Стас прокинувся на світанку й першим ділом, мерзлякувато згорбившись, рушив у кімнату Студента. Там порожньо: кімната, як завжди, засрана, але Студента в ній нема… Малий обходить квартиру по периметру, ніби кошеня, яке щойно принесли на нову територію, де йому всю життя і треба буде жити. Мами ніде нема, схоже, звалила на роботу. Його мама здає одну кімнату Студенту. Правда, здає, це так, для красного слівця. Скорше, вона тримає його як свійську тварину, – Студент нічого не платить, може брати харчі з холодильника, а за це мама з ним спить. Стасова мама – двірничка.
Рівень “жесті” в уривках аж надто подібний. Власне, “жестяковою” збірка буде хіба для юних, бо врешті все завжди закінчується добре, як у підліткових серіалах. А в сухому залишку – добірка “недо”: недосюжети, недопсихологія, недостатньо “швидкості”, щоб вирватися з орбіти стилю Сергія Жадана. І водночас – добрий настрій від кумедій у тексті. Складно сказати, що легше виробити, техніку чи цікавість письма, але хочеться вірити, що наступний твір Сашка Ушкалова порадує першим – і не втратить другого.